Ми часто не наважуємося зробити щось, навіть розуміючи, наскільки воно для нас важливе. Відкладаємо не тому, що ніколи, а тому, що надто багато доведеться міняти у своєму житті. Адже легше ж, незрівнянно легше, продовжувати жити ось так, як зараз - нехай навіть думка про інше життя і не дає нам засинати ночами ... Й іноді, для того, щоб ми нарешті зробили щось, щоб відкрили двері або постукали у них - потрібен простий імпульс. Несподіваний телефонний дзвінок, якась до болю знайома пісня з минулого, певні фрази з розмови шестимісячної давнини…Або людина, яку ти ніяк не очікував побачити в цю хвилину...

                                                                                                    (c)Blazheichyk

Як часто нам здається, що історія закінчилася, ми поставили крапку, пропустили рядок і великими буквами вивели «КІНЕЦЬ». І, спокійні, відправилися спати, забувши закрити зошит, не перевернувши сторінки. А вночі всі наші потаємні бажання навшпиньках виходять в наші сни ... І вітер, що залетів в кімнату, підкоряючись їх нечутним благанням, дрібним почерком залишає їх на папері. Нічого не закінчується. Ні в однієї з наших життєвих історій немає кінця - вони перетікають одна в іншу, змінюючись, зливаючись, роздвоюючись і сплітаючись ... Кожна історія триває по-своєму. Навіть якщо ця людина зникла з вашого життя - ваша історія продовжується, ви згадуєте один про одного. Нехай навіть раз на десятиліття, мимохідь - але згадуєте. І ви живете один без одного, тим самим продовжуючи розпочату колись історію ... Хто сказав, що потрібно обов'язково бути разом, щоб вона тривала? Найцікавіші історії, часом, це історії розлук і розставань довжиною в ціле життя ...

19:58    

10. 06. 2012                                                                                         (c)Blazheichyk                                                                                   

Він і Вона. Хотілось, щоб вони жили довго і щасливо, і померли в один день. Це було б реально в часи Шекспіра, але не сьогодні. Вона мріє про пелюстки троянд, кімнату осяяну свічками, бокали з шампанським, і про Нього. А Він не мріє ні про що. Він думає про те, де б взяти гроші на нову машину, про квитки на футбол, і про задоволення своїх фізіологічних бажань. І про Неї Він не думає. Хіба інколи, коли натикається в списку своїх контактів.

Ось так і живуть. Вона кожну ніч засинає зі слізьми на очах, а Він – кожну ніч з іншою. Вона передивляється кожен вечір спільні фотографії, а він - нові фільми. Вона живе згадками, а Він -новим життям.

Так і продовжувалось б і далі, якби настало літо, чи весна, чи осінь. Але прийшла зима, вона була кольору чистого листка, з якого люди починають нове життя. І це стало для Неї стимулом.

Їй було важко. Дуже. Напевне, ніколи такого ще не відчувала. Біль, краяння серця, шалене відчуття непотрібності.  Але Вона – це сильна людина. Взагалі, всі, до кого ми можемо вжити займенник «Вона», сильні. Морально. І Вона була такою. Переживши затягнутий період депресії, Вона навчилась радіти життю: в буднях бачила свято, сніг здавався мухами в піжамах, а минуле стало не більше, ніж спогадом.

А Він…Він, переживши період святкування своєї незалежності, ближче познайомився з одинокими вечорами в компанії телевізора і пляшкою алкоголю, який втамовував незнайоме відчуття…Відчуття необхідності Її.

І кожен тепер жив своїм життям. І в кожного були свої спогади.

1:30 

13. 02. 2013                                                                             (с)Blazheichyk

Абонент недоступний.  Абоненту плювати на всіх.  Його душить холодний істеричний сміх та самотність. Він не знає, що випав сніг та припорошив будинки, яким так набридли тумани. Абонент наливає віскі та йде спати. А коли сон проходить, він думає про те, що все ж колись прийде той, з ким він так довго веде війну, внутрішню.

Абонент прокидається. І день починається «не з тієї ноги», втім, як і кожен п’ятий. З грюкотом вмикає світло на кухні, наливає холодне, вчорашнє какао в велику кружку. З ногами забирається на свій старенький диван, листає сторінки роману, якого ніколи не буде. І не треба думати, що в усьому вина зима й холод. Просто абоненту треба бути комусь потрібним.

Абонент недоступний. Спробуй його знайти. Стукай у всі вікна, обійди всі під’їзди, щоб втішити, зігріти та міцно-міцно обійняти. І непогано було б це зробити зараз, поки…Але це ж важко – правда, милий? Бігати десь, щось шукати, особливо такою холодною зимою.

Набагато простіше сказати: «не додзвонився».

11:42                                                                                  (c)Blazheichyk            

 21. 01. 2012

Ніч…тиша…зорі…Ідеально, для того, щоб спати. Все псує протяг, який так невдало і підступно проникає  через стареньку раму вікна. Він нагадує той день, коли «нас» не стало, коли попрощавшись, ти пішов, і я пішла. Ми пішли кожен по своїх справах. Ти за новою жертвою, а я зализувати рани. Знаєш, в той день мені згадався момент, який ми бачили разом. Коли в осінньому парку на маленьке цуценятко напала зграя собак, вони шматували його тільце, а разом з тим і душу. Але його врятував, врятував не ти. Рятівником став підстаркуватий чоловік, який загорнув цуценя в свій шарф і зник. І тоді, в той день, я вперше задумалась, що так може бути і з нами. Тоді коли моя душа буде рватись на частини, ти мені не допоможеш, просто залишишся в стороні, а то і просто підеш.

І я правильно думала, хоча ніяк не хотіла в це вірити. Як могла, шукала в тобі щось ідеальна, таке, яке б ніколи не зникло. Але цього ідеального вистачало в тобі десь годинки на дві. А на наступний день ти був таким, як завжди, поки я знов щось не відкопувала в твоєму зачерствілому серці.

За час, проведений з тобою, мені набридли пошуки. І подумки я залишала тебе. Подумки я робила все, щоб тобі було боляче, але цього не було наяву. Наяву ти був для мене наркотиком, настільки сильним, що не хотілось нічого, крім того, що б побачити тебе, такого неідеального, почути твій голос, зіпсований сигаретним димом, відчути твій дотик.

Пройшов час, і наркотик зник, сказавши, що пора перепочити від цих відносин. Думала, що буде нестерпно жити…Але як катастрофічно я помилялась. Після того, як ти пішов життя набуло зовсім інших кольорів, і навіть параноїчна зима стала не такою зимовою.

Інколи я тебе бачу, уві сні. Особливо коли у стареньку раму вікна проникає такий підступний і непостійний протяг.

16:03                                                                                                              
 20. 01.2012                                                                       (с) Blazheichyk